Антал Годинка (Ладомир, 12 січня 1864 р. — Будапешт, 15 липня 1946 р.) — всесвітньо відомий дослідник русинів Угорщини, історик, професор університету, член Угорської академії наук.
Антал Годинка народився в родині греко-католицького священника (батько: Роман Годинка 1836-1913) в селі Ладомир Земплинського комітату. Середню освіту здобув в Ужгородській королівській католицькій гімназії, яку закінчив у 1882 році. Після цього навчався в Ужгороді та Будапешті, де поглиблював знання з теології. З 1888 року працював у Державній бібліотеці імені Сечені, а згодом був стипендіатом Австрійського інституту історичних досліджень у Відні. У 1891 році захистив докторську дисертацію з галузі слов’янської філології, угорської історії та дипломатики на філософському факультеті Будапештського університету, а в 1896 році здобув богословський диплом. Упродовж 1892–1906 років мешкав і працював у Відні, де обіймав посади архівіста й бібліотекаря. Спочатку працював у спільному архіві австро-угорського Міністерства фінансів як співробітник історика Лайоша Таллоці, згодом був єдиним бібліотекарем угорського походження в приватній імператорсько-королівській бібліотеці родини Габсбургів. У 1905 році отримав право приват-доцентури в Будапештському університеті за напрямом угорсько-слов’янських історичних взаємин. Із 1906 року викладав у Братиславській юридичній академії, а з 1916 року — в Єлизаветинському університеті, де став професором. Після 1920 року змушений був залишити Братиславу та разом з тим університет; певний час працював у Будапешті, а з 1923 року — в Печі. У Печському періоді його діяльності особливе значення мали адміністративні й науково-організаційні функції: у 1926/27 навчальному році він був деканом філософського факультету, а в 1932/33 навчальному році — ректором відновленого Єлизаветинського університету. Після виходу на пенсію в 1934 році переїхав до Будапешта, де продовжив активну наукову працю. У 1941–1943 роках Антал Годинка обіймав посаду першого президента Закарпатського наукового товариства, яке поєднувало наукову та академічну діяльність. У 1910 році його було обрано членом-кореспондентом, а в 1933 році — дійсним членом Угорської академії наук. Помер 15 липня 1946 року в Будапешті.
Його наукову діяльність можна поділити на три основні тематичні напрями:
- історія угорсько-слов’янських взаємин;
- історія міста Печ;
- церковна та світська історія закарпатських русинів.
Основні праці:
- A rutének
- Cseh források
- A szerb fejedelemség viszonya Magyarországhoz (Bp., 1889)
- A szerb történet forrásai és az első kora (1891)
- Szláv források (1898)
- A munkácsi görög-katholikus püspökség története (Bp. 1909)
- Egyházunk küzdelme a bosznia bogomil eretnekekkel (191?)
- A Munkácsi gör. szert. püspökség okmánytára (1911–)
- Kálmán királyunk 1099-iki perenysli csatája (1914)
- Az orosz évkönyvek magyar vonatkozásai (1916)
- A római levéltárak és könyvtárak ismertetése (1917–)
- Adalékok az ungvári vár és tartománya és Ungvár város történetéhez (1917)
- A kárpátaljai rutének lakóhelye, gazdaságuk és multjuk (Bp.1923)
- A muszka könyvárusok hazánkban (gróf Klobelsberg-Emlékkönyv)
- A magyarországi rutén letelepülések története (megbízás a MTA II. oszt. által hirdetett nyílt pályázaton)
- Négy egykorú jelentés az 1704-i pécsi rácz dúlásról (1932)
- A töröktől visszafoglalt Pécs első fele (1934)
- Ami a karlócai békekötésből kimaradt és következményei (Pécs 1935)
- II. Rákóczi Ferenc fejedelem és a „gens fidelissina” (1937)
- Szent István emlékezete és királyságának eszméje a szlávoknál (Bp. 1938)
- Adalékok Pécs város történetéhez 1686–1701-ig (1943)
- Ruszin – magyar igetár (1945)